Повернення символів місцевого самоврядування є не тільки відродженням давньої традиції, а й важливим явищем у формуванні історичної свідомості та культури нашого народу. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальні громади можуть приймати свої герби і прапори. Проведені пошуки не дали змоги встановити, яким гербом користувалося містечко. Тому Українське Геральдичне Товариство взялося за розробку нових символів.
Оскільки давній знак містечка виявити не вдалося, рішенням сільської ради від 31 липня 1997 року № 53 затверджено нові символи. Автори проектів — А.Гречило та Ю. Терлецький.
Герб Висоцька: у синьому полі два срібні горностаї, один над одним.
Прапор Висоцька: квадратне жовте полотнище; на відстані в 1/6 ширини прапора від верхнього та нижнього країв йдуть дві сині смуги (шириною в 1/4 ширини прапора кожна), на яких зображено по білому горностаю, повернутому до древка.
Нові знаки відображають місцеву природу, історичний рід заняття мешканців містечка (полювання та хутрові промисли), його розташування (синій колір у гербі та смуги на прапорі вказують, що містечко омивалося з усіх боків водою, а жовті смуги означають мости та греблі).
Герб вписано у декоративний картуш, увінчаний срібною міською короною, що свідчить про колишній міський статус поселення. Прапор повністю відповідає вексилологічним вимогам та історичній традиції і може застосовуватися з додатковим горизонтальним кріпленням як хоругва.
Рішенням Висоцької сільської ради від 27 лютого 2004 року № 104 відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» було затверджено Гімн Висоцька. Текст написав місцевий автор Петро Паливода, а музику -Микола Буткевич.
Віками вмиваєшся в славній Горині
У щедрім, веселім, поліськім краю.
Ти крапле барвиста в святій Україні,
Шаную тебе я, як волю свою.
Ти — острів маленький у повені пишній,
Де в хвилях гойдаються завжди човни,
Ростуть у садах твоїх яблуні й вишні,
В молочному цвіті красують вони.
Твій обрій втопає у луках зелених,
Де в лозах співають пісні солов'ї,
А в небі курличчя журавок веселих,
Закоханих в наші озерні краї.
Віками вмиваєшся в славній Горині
У щедрім, веселім, поліськім краю.
Із давніх-давен і до світлого нині
Тебе ми шануєм, як волю свою.
Висоцьк — село в Україні, в Дубровицькому районі Рівненської області. Населення — 2235 осіб. Орган місцевого самоврядування — Висоцька сільська рада. З 1940 по 1959 роки було центром Висоцького району.
У селі вчителював і похований відомий письменник-байкар Петро Красюк.
Висоцьк, відомий під назвою Вишгород (Височко), — містечко над рікою Горинь. Своєю назвою воно завдячує високій горі, насипаній людськими руками, на якій колись височів замок.
Перша письмова згадка про Висоцьк датується 1005 р., хоча археологічні розкопки свідчать, що ще задовго до цього тут протікало життя.
Місцевості навколо Висоцька з огляду на своє положення були замкнуті й відокремлені, однак, завдяки Горині, яка була для торгівлі вигідним шляхом, тут на той час протікало жваве життя й розквітала торгівля. Доказом того є знайдені у Висоцьку та його околицях стародавні римські монети. Але й пізніше Горинь мала для цієї місцевості чимале торговельне значення, будучи єдиним водним шляхом, який полегшував зв'язок між Литвою та Волинню. Також і для мандрівників, за відсутністю доріг, річка була єдиним шляхом. Саме сюдою в 1486 р. вирушили в дорогу посли від воєводи волоського до московського царя Івана Васильовича (Грозного), про що довідуємося з охоронної грамоти, виданої їм великим литовським князем Олександром Ягеллончиком. Цей шлях був вигідним і безпечним ще й тим, що Полісся вбереглося від татарського нападу хана Мендигирея (1483 р.).
Саме князь Іван Гольшанський, володар великого дубровицького двору, за участь у змові проти короля був страчений в Києві 30 серпня 1481 р. (Данилович. Скарбець дипломатичний). У нього було двоє синів — Георгій та Юрій. Старший мав у володінні Глуськ, а молодший — Дубровицю. І саме Юрій першим почав писатися Гольшанським — Дубровицьким. Під час правління цього князя Висоцьк й околиці розвиваються. Села стали осілими, а селяни видирали в лісу землі під поля. Непродуктивний досі Висоцьк розрісся і став досить великим поселенням. Юрій, якому сподобалась ця місцевість, побудував тут замок і оселився в ньому. Назвав цей замок Вишгородом. Князь був хоробрим лицарем й успішно відбивав напади татар на свої замки під керівництвом князя Костянтина Івановича Острозького, великого литовського гетьмана, одного з найталановитіших полководців того часу, потомка давньої династії українських князів. Костянтин Острозький провів 60 битв із татарами. Найславніший бій із татарами відбувся у 1527 році під Ольшаницею на Київщині. Ще один героїчний епізод стався взимку. Татари рушили на Полісся і дійшли аж до Пінська. Коли поверталися з ясиром, князь Острозький несподівано вдосвіта вдарив по ворогу, так що загарбники не мали часу осідлати коні. Бій ішов у глибоких снігах. Тоді 24 тис. татар поклали свої голови. З полону було визволено 40 тис. бранців.
Адміністративно Висоцьк поділявся на містечкову управу та волосне управління. До містечкової управи належав центр Висоцька, до волості — вулиці Підвисоцька, Задвур'є, Містечкова. Основне населення становили українці та євреї. Євреї заселяли центр містечка, займалися кустарним виробництвом, зокрема, виробленням шкур, чоботарством, столярством, торгівлею.
У Висоцьку був цегельний завод, лісопильня, обидва закрились на початку XX століття. У центрі височіла єврейська синагога, православна церква, монополька, корчма, дільничний поліцейський пост, церковно-приходська школа. Населення становило близько 5 тис. чоловік, з них письменних — всього 3 %.
Населення жило в тяжких умовах, землю обробляли вручну, плуги та борони у більшості хліборобів були дерев'яні. Найбідніші селяни змушені йти на заробітки, на сплав лісу. Височани жили в курних дерев'яних непобілених хатах, які освітлювалися лучиною. Гасові лампи мали тільки поміщик та піп. Активні виступи селяни Висоцька припадають на 1909 р., коли в сутичці з поліцією і черкесами з особистої охорони місцевого поміщика Ісакова був поранений селянин Олімпій Щур. Зафіксовано також у документах бунт в с. Річиці, що поблизу Висоцька, все проти того ж поміщика Ісакова, події якого описав Гофман у статті «Аграрні безпорядки з кривавим результатом».
Висоцьк з його унікальним історичним минулим, з його неповторним ландшафтом є ідеальним простором, де людина в гармонії з навколишнім середовищем творила і творить власну, притаманну лише цій місцевості, культуру. Недарма й досі збереглися стародавні традиції, легенди, обряди, які в урбанізованому суспільстві вже давно зникли. Носіями їх є поети, музиканти, співаки, танцюристи, інші митці Висоцька, які отримали цей дар від предків і Бога, їх творчість передається з покоління в покоління.
Особливою шаною у нас користується гуртовий спів. У минулому він виконувався під час обрядових дійств та відпочинку. Регулярні заняття художньою творчістю розпочато з 1947 р. з відкриттям хати-читальні. Першим завідуючим був Сокол Микола Якович та Юдко Ярофій Сидорович. Достовірні відомості про сільський хор у Висоцьку із 25 чоловік є за 1957 р. Керівник- Михайлова (тепер Вигорська) Людмила Олександрівна, яка працювала тоді завідуючою клубом. Учасниками його були Калапа Петро Герасимович, Сокол Петро Якович та інші.
Клуб був розміщений на вул. Підвисоцькій, хата-читальня — у помешканні Казимірчика Дем'яна. У Висоцьку також діяв районний Будинок культури. Сучасне приміщення його було зведено у 1956 р.
Прославили Висоцьк своєю натхненною творчою працею завідуючий відділом культури та директор Будинку культури Степанюк Петро Наумович (1956 р. з його ініціативи було запроваджено щорічні фестивалі народної творчості у Висоцькому районі), народний артист України, художній керівник Черкаського народного хору, заслужений діяч мистецтв України Кухарець Євген Іванович (працював у Висоцьку у 1963 p.).
У Висоцьку також діє народний музей історії села, створений у 1986 р. Організатор музею — Яцута Григорій Васильович. Активну участь у його створенні брав генерал Війська Польського у відставці Самуїл Микитович Малько (1905–1988 pp.), уродженець с. Висоцьк. Народний музей розміщений в окремому приміщенні площею 172 кв.м. Включає в себе три експозиційні підрозділи і налічує 2500 музейних предметів, з яких 1768 експонується у трьох залах площею 108кв.м.
Цікавими є матеріали, які розповідають про життя людини в IV ст. до н. е. на території Висоцька (за археологічними дослідженнями академіка Свєшнікова, здійсненими у 1963 p.). Це кремнієві наконечники для стріл і списів, шкребачки, ножоподібні пластинки, фрагменти кам'яного молотка, гончарного посуду, шиферне прясло, світлини жіночих прикрас та монетних гривень, знайдених на давньоруському городищі ІХ-XIII ст., розташованому у східній частині Висоцька.
В 1947 році було відкрито хату-читальню. Першим завідуючим був Сокол Микола Якович та Юдко Ярофій Сидорович. Хата-читальня була розміщена на вулиці Підв Казимірчика Дем'яна.
У 1952 році відкрила двері Масова бібліотека, а в 1961 — дитяча. Першими завідуючими були Самко Галина Федорівна та Гром Параска Давидівна.
В 50-х роках працювала Вигорська Людмила Олександрівна та Малько Олена Микитівна. В 60-х роках працювала Черкас Леоніла Федорівна.
З 01.01.1968 року зав. дитячим відділенням призначено Степанюк Євгенію Гаврилівну. З 27.12.1971 року Степанюк Євгенію Гаврилівну переведено на посаду зав. сільською бібліотекою, а зав. дитячим відділом призначено Полховську Любов Степанівну, яка працює на даний час.
В 1985 році бібліотеку перенесено з приміщення по вулиці Наливайка в приміщення про вулиці С. Малька де і зараз знаходиться.
Бібліотека неодноразово нагороджувалась почесними грамотами. При бібліотеці працював у 80-х роках клуб Ветеранів. Вже понад 10 рів в дитячому відділі функціонує ляльковий театр.
З 01.04.2000 року завідуючою бібліотеки працює Степанюк Марія Василівна.
У 2002 році відбулася реорганізація бібліотечної мережі, внаслідок якої публічні і шкільні бібліотеки об'єдналися в єдину централізовану систему публічно шкільних бібліотек. Зав. шкільним відділом працює Дворак Галина Йосипівна. З 01.01.2011 року завідуючою дитячим відділом працює Таборовець Катерина Михайлівна.